СЛІДАМИ ЗАПОРОЖЦІВ СОЛОВЕЦЬКИЙ В'ЯЗЕНЬ З багатьма істориками розмовляв згодом Д. Яворницький, в багатьох архівах шукав загублені сліди запорозьких ватажків, проте, хто й коли затопив у Дніпрі чайки — довідатись не вдалося. Народжена в пошуках думка не давала спокою дослідникові, аж поки не визрів намір — їхати на Соловки, куди був засланий Петро Калнишевський «по высочайшему повелению» цариці Катерини II. Д. В. В. Г. Ю. Саме там, серед холодних вод Білого моря, в Содовецькому монастирі, повинні зберігатися архівні документи про запорозьких ватажків.Минуло чимало років від того, як Сірко був, а слава його й досі не пропала він був для ворога страшний, а для православних милостивий. Колись у Білому морі існував знаменитий Соловецький монастир, який був не тільки релігійним центром старої Росії, але ще з часів царя Івана Грозного став місцем заслання та ув'язнення небажаних царському урядові й церкві багатьох відомих діячів Російської держави. До Соловецького монастиря довелось їхати пароплавом сімнадцять годин.В'язні другого розряду сиділи у в'язниці в окремих камерах і під замком.

На острові Д. Яворницький зайшов перш за все до головного монастирського собору і там побачив біля самої стіни три надгробні плити. Побачив і очам своїм не повірив. Напис на плиті сповіщав, що «Здесь погребено тело в бозе почившаго кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Калнишевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению в 1776 году на смирение». Більшість місць, де раніше сиділи заслані на упокорення, були вже замуровані, і лише деякі можна було побачити з дозволу найвищого начальства — архімандрита Соловецького монастиря. Оглянувши ті місця, Яворницький вирішив ознайомитися з монастирським архівом.В одному з документів говорилося «Колись усі в'язні поділялися на три розряди.Камери були дуже малі, а вікна такої величини, що можна тільки руку просунути»1.

Перший — ті, які перебували на покаянні; вони жили в тюрмі і повинні були щодня відвідувати церкву.Щоправда, такі в'язні недовго мучилися в ямах вони або божеволіли, або зовсім прощалися з життям»2. З дозволу архімандрита їм інколи можна було виходити взимку — на прогулянку, влітку — на роботу. Нарешті, в'язні третього розряду могли виходити тільки тричі на рік, решту часу безвихідно сиділи під замком.Кожного разу в одержанні цих грошей розписувалися караульні солдати, що були приставлені охороняти отамана. У монастирі таких в'язнів називали великими грішниками... Дехто з цих грішників сидів у рогатці. Рогатками називався металевий обруч, що його надівали в'язневі на голову, від лоба до потилиці, потім замикався на замок за допомогою двох ланцюгів, що спускалися вниз од скронь до підборіддя. До цього обруча було прироблено перпендикулярно декілька довгих залізних шипів колючок. Таким чином ці рогатки не дозволяли людині лягати на бік, горілиць або на живіт, і вона повинна була спати тільки сидячи.

В'язні з третього розряду здебільшого або вмирали, або, за виразом селян, робилися блаженними, тобто божеволіли, і тоді жили довго.

Крім того, в Соловецькому монастирі показували дві тюрми які вже вийшли з ужитку — Жаравину і Корчагіну.Там він оглянув багатющу колекцію запорозької старовини, що зберігалася у власному музеї колекціонера В.Дізнався про це Сірко, зібрав своїх козаків та й погнався за ордою в погоню, православних людей визволяти. Корчагіна тюрма називалась так тому, що в ній не можна було сидіти інакше, як тільки скорчившись.Про них нічого не знали ні родичі, ні друзі, ніхто не бачив їхніх сліз, не чув стогону і прокляття. А Жаравина, певно, від того, що там було дуже жарко.Там він і наповнив її чистим, найміцнішим спиртом.Про що ж розповідають знайдені архівні матеріали?

Всі тюрми були в той час у монастирському мурі.— та й зробився хортом, такий став гарний хорт! Але на цьому «святому» острові були ще й гірші, ще жахливіші підземні тюрми.Вони дозволили йому користуватися архівами, до яких раніше не було доступу.Тарновський запропонував гостеві занести до альбому свою яку-небудь думку. Вони містилися під самими баштами, яких там було вісім. Всі ці башти побудовано в низьких місцях, тому в ями просочувалася грунтова вода, що набагато погіршувало й без того тяжкі умови ув'язнених. Особливою жорстокістю й нелюдськими умовами славилась вежа Коржна.Коли появився архімандрит, він підійшов до нього для благословення. Сюди кидали найтяжчих злочинців. В ці тюрми ніколи не пробивалося світло, в камерах була нестерпна холоднеча. «В'язням, приреченим сидіти в таких ямах, спершу заковували залізом обидві ноги з лівою рукою, вільною залишали тільки праву руку, а потім по драбині спускали людину в яму. Після цього з ями витягали драбину, пристукували залізною лядою або кришкою, через яку потім подавали злочинцеві хліб і воду. В ямі в'язень дерев'янів од холоду, він не знав ні тепла, ні світла, тіло його, особливо закуті ноги, вкривалося страшними болячками, а в суглоби ніг і рук проникав нестерпний ревматизм; одяг в'язня перетворювався на лахміття, нігті виростали і ставали схожими на пазурі, власні випорожнення отруювали міазмами всю яму, і, на додаток до всього цього, на нещасного в'язня нападали цілими зграями голодні пацюки.

Тоді порушувалося питання про те, чи можна спустити в яму палицю, щоб в'язень відганяв од себе злих пацюків. Але це питання вважалося за таке важливе, що з приводу цього зверталися по дозвіл до самої столиці, і, поки звідти приходив дозвіл, пацюки завдавали безсилим мученикам тяжких страждань; вони об'їдали їм носи, вуха, пальці ніг, закутих у кайдани. Такі ж камери були і в Прядильній вежі.